Ніщо і ніяк, а про"те" Спостереження за присутністю відсутнього, дослідження слідів, які не залишають імен. Це непомітний, темний поріг того, що лежить поза межами активної реальності, у тіні, де перебувають залишки людського життя, поступово поглинуті природною стихією. Спостереження, що оживають в іншій реальності — де вони більше не виконують своїх функцій, але стають частиною вічної тиші, що заповнює простір. Вони затримуються на межі між світом, що існує, і світом, який ми покинули, залишаючи по собі відлуння того, що було. Спостереження спостерігачів — це історія про порожнечу, наповнену спогадами, про речі, які більше не є тим, чим були, але ще не стали нічим. Спостерігачі — це ніщо, це залишки, що поступово зникають, втрачають форму і значення, розчиняються в тиші без тіней. Спостерігачі спостерігають, але вже почуваються ніяк. Ніяк — це етап невизначеності, розмитість меж між тим, що існувало, і тим, що розчиняється у забутті. А про "те" — це спроба зафіксувати відчуття минущості, моменту, який усе ще триває, але вже не належить теперішньому. Про "те" — це про відлуння відсутності, уривки зниклого часу, що зависли на порозі "між". Але природа, зі своїм невблаганним плином, відновлює свою територію, витісняючи, але не знищуючи їх повністю. Вона створює залишки, що інтегруються в ландшафт, затримуючись на порозі між існуванням і розпадом, між світлом і темрявою. Вона нагадує про непомітний процес, коли життя, як і все матеріальне, поступово стає частиною великого циклу руйнування і відродження, залишаючи по собі відлуння того, що було, але яке продовжує жити в цих залишках — мовчазних свідках невблаганного підкорення стихіям.