"ECO EKO" — метафора складного й крихкого зв’язку між людиною та природою. Проєкт порушує питання: чи має людина право втручатися у природний порядок, виправляючи те, що сама ж поранила? Чи наше бажання "запліднити" природу — це акт спокути чи новий прояв домінування? Робота над цим проєктом змусила мене переосмислити людський слід. Сміттєзвалище, згорілий ліс, сніговий пейзаж, стіна з графіті — кожен ландшафт став символом ран, завданих природі, і водночас дзеркалом наших внутрішніх конфліктів: жадібності, байдужості, руйнівності. У цих просторах народжувалися запитання: як ми можемо зцілити те, що самі зруйнували? Чи здатні допомагати природі без диктування умов? Що означає творити заради життя, а не споживання? Рани природи — це не лише екологічна трагедія, а й відображення людської душі. Сміттєзвалище символізує порожнечу, яку ми намагаємося заповнити матеріальним. Згорілий ліс — наслідок нашої агресії, але й потенціал для відновлення. Сніг нагадує про крихкість рівноваги, графіті — про прагнення залишити слід, який може бути як хаотичним, так і гармонійним. "ECO EKO" закликає до нового мислення. Творчість — це не лише відновлення матеріального, а й гармонізація внутрішнього і зовнішнього. Людина — не володар природи, а її союзник. Тільки змінивши себе, ми зможемо зцілити світ. Чи готові ми запліднювати природу не заради себе, а заради життя?