top of page
Сканований документ 123
Сканований документ 140
Сканований документ 138
Сканований документ 137
Сканований документ 136
Сканований документ 135
Сканований документ 134
Сканований документ 141
Сканований документ 133
Сканований документ 132
Сканований документ 131
Сканований документ 130
Сканований документ 129
Сканований документ 128
Сканований документ 127
Сканований документ 126
Сканований документ 125
Сканований документ 124
Сканований документ 122
Сканован�ий документ 121
Сканований документ 120
Сканований документ 119
Сканований документ 118
Сканований документ 117
Сканований документ 116
Сканований документ 115
Сканований документ 114
Сканований документ 100
Сканований документ 113
Сканований документ 112
Сканований документ 111
Сканований документ 110
Сканований документ 109
Сканований документ 107
Сканований документ 108
Сканований документ 106
Сканований документ 105
Сканований документ 103
Сканований документ 104
Сканований документ 101
Сканований документ 99
Сканований документ 98

За майданом вітри виють. Далі Майдану - далі… Там життя, там буденність… Там є лише ти і життя… Є ти і решта світу. Я приїздила на Майдан, і щодня робила все меньше і меньше фотогоафій. Мене ламало і крутило, вивертало навиворіт і знову викидало в життя поза межами. Я розуміла, що ось воно, почалося, переродження? - але кого, чого, чому і за для якого такого майбутнього, яке примушує людей отак виривати себе з тіла, з душі, з теперішнього. Як воно має бути, і могло стати, і як сталось, що ми перестали цінувати найдорожче, і впали ниць... Я перестала одягати фотоапарат на шию. Я перестала ночувати на Майдані, я перестала жити Майданом і тут все і всі вилізли. Повилазили навіть самі химерні користі, самі дивні примари і страшні думки. Чому я не можу робити те, що приносило мені задоволення, чому я не хочу робити те, що може принести мені немало прибутку і можливо, нарешті, визнання. Чому в самий критичний, самий "дохідний" період я відійшла в сторону і просто стала читати людей… Чому так стається, що інші плачуть, а я дивлюся, інші сміються, а я дивлюся, інші вмирають, а я дивлюся, інші мають, а я дивлюся. Отак я дивилась, дивилась, дивилась, аж до самоі пустоти... І коли інші почали - я перестала... Вірш За Майданом вітри виють, стогнуть, завивають. А на Землі люде марно кров ся проливають. У одного весіллячко, у другого горе, у іншого голі ноги а в третього воля. Один линув у безодню, інший падав в небо, третій камінь брав в долоні, а решта у себе усе брали й віддавали до кінця без решти, і вірили, знали, дбали - дійшло до арешту... І не думав отой вітер, що ніс ся з Майдану, що не вийде просто Бути, не зможе він жити... Де отая вільна воля, що має ся бути? Невже треба брат на брата, невже треба вбити... І загнав ся отой вітер, як коня, загнався, і не вірить і не знає, за голову взявся... Лиш за тою стороною, де життя, де мрія, Осталася одинока й любов і надія. Невідомо шо всі люди од того ся мають, За Майданом вітри віють, стогнуть, завивають... Туш, гуаш, папір 20х30 Перші вбивства мирних громадян, які повстали проти російської влади в Україні, змусили мене припинити свою журналістську діяльність. Я замінила камеру на фарби. 2013-2014

© Copyright Iren Moroz
bottom of page