Anima Φωνή — це глибока, багатошарова назва, яка поєднує в собі латинську "Душу" та грецький "Голос". Вона підкреслює гармонію між внутрішнім світом (духовність, інтуїція) і зовнішнім вираженням (творчість, пошук себе). Ця назва звучить як мантра, як заклик до діалогу між душевними глибинами й тим, що ми транслюємо світу. У цьому автопортретному проєкті я занурююсь у глибини розділення між ідентичністю та внутрішнім голосом. Яким є цей голос, що живе всередині мене? Що він промовляє і яку роль виконує в архітектурі мого життя? Як він формує мої щоденні вибори — чому часом його вдається придушити, а інколи він диктує мені свої правила? Часто цей голос підштовхує мене до створення чогось дивного, незвичного, того, чого я сама не можу пояснити. Але рідко я знаходжу спосіб змусити його бути на моєму боці. Хто він, цей внутрішній провідник? Чи належить він мені? Можливо, це лише голос мого розуму, ехо думок, які я ще не встигла обдумати? Або це моя інтуїція, що тонкими нитями зшиває різні реальності? Чи, можливо, це щось інше — тінь шизофренії, відлуння чужих ідей, які мій розум перехоплює з безкрайніх хвиль всесвіту? І якщо це справді так, тоді хто я? Де знаходиться межа між мною і цим голосом? Які думки можна вважати моїми? Хто робить остаточний вибір? Можливо, це лише проекція мого фізичного та емоційного стану — своєрідний барометр, що коливається в такт моїм переживанням. А можливо, я — лише порожній простір, крізь який проходять незліченні потоки всесвітньої енергії. І в цих питаннях — більше, ніж просто пошук відповіді. У них — мій шлях до розуміння себе, прийняття своєї двоїстості, а можливо, й визнання, що ця двоїстість — ключ до істини.